Агресія є однією з найстаріших і найскладніших людських проблем, і є ознаки того, що принаймні серед дітей, вона зростає. Нашу увагу привертає зростання кількості актів агресії, але по-справжньому тривожним є те, що агресивна енергія всередині та між нашими дітьми, яка вивергається у їхній взаємодії, музиці, мові, іграх, забавах та фантазіях, стає дедалі більше. Рідкісний батько чи вчитель не стикається з агресією в тій чи іншій формі: істерики, гнів, приступи агресії, різкість, лайка, грубі жести, ворожість, расизм, глузування, приниження, залякування, бійки, сором, приниження, обзивання, насолода від насильства або форми самоатаки для самоприниження, бажання смерті та самоушкодження. Така реальність тверезо показує,  що діти, які не змогли позбутися агресії до шкільного віку, швидше за все, перенесуть свою проблему в доросле життя, якщо не буде вирішена проблема, яка лежить в основі динаміки агресії.

До цієї тривожної ситуації додається той факт, що агресія не реагує на типові способи боротьби з поганою поведінкою. Звичайні інструменти соціалізації: правила, наслідки, дисципліна, попередження, санкції, позбавлення привілеїв, тайм-аути, ізоляція, – попри те, що вони іноді мають миттєвий ефект, насправді погіршують ситуацію. Так само спроби навчити чи потренувати управління гнівом, самоконтроль чи соціальні навички найкраще працюють з дітьми, які цього найменше потребують, і найгірше – з тими, хто потребує цього найбільше.